Психологічна просвіта для батьків

«Ідемо до дитячого садку»

Майже в кожній родині, де є маленька дитина, у батьків виникають питання, з якого віку віддавати дитину в дитячий садок і наскільки комфортно їй там буде. Якщо дитина погоджується ненадовго відпустити маму від себе, це одна з ознак того, що дитина зможе відвідувати дитячий садок.

• Найважливіше – це підготувати дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими. У цьому вам допоможуть рідні й близькі, які можуть доглядати певний час за вашою дитиною, коли ви не надовго відлучаєтеся. Вона в майбутньому легко зможе переносити розлуку з вами.
• Якнайчастіше відвідуйте парки, дитячі майданчики, привчайте до гри в пісочницях, ходіть на дні народження друзів, новорічні свята, де є її однолітки.
• Про майбутнє відправлення до дитячого садочку говоріть з дитиною, як про радісну подію. Бажано в присутності дитини не висловлювати своїх власних побоювань. Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти.
• Поговоріть з дитиною про можливі труднощі, до кого вона може звернутися по допомогу. Наприклад: «Якщо ти захочеш пити, підійди до виховательки та скажи: «Я хочу пити», і вихователь наллє тобі води» і т.д.
• Намагайтеся розвивати та заохочувати дитячу самостійність. Домашній режим краще заздалегідь узгодити з режимом садочку.
• Прийдіть заздалегідь у дитячий садок і познайомтеся з обстановкою, з дітьми, з вихователями... Краще це зробити, коли діти гуляють на вулиці або грають у груповій кімнаті. Розкажіть вихователям про індивідуальні особливості вашої дитини, що їй подобається, що ні, які в неї вміння та навички, що поки не робить самостійно. Бажано разом з вихователем визначити, які методи заохочення й покарання прийнятні для вашої дитини.
• Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги і їй буде простіше відпустити вас.
• Дайте дитині в дитячий садок улюблену іграшку, нехай іграшка ходить разом з нею щодня і знайомиться там з іншими дітьми. Розпитуйте, що з іграшкою відбувалося в дитячому садку, хто з нею дружив, чи не було їй сумно. Таким чином, ви довідаєтеся, як дитині вдається звикнути до дитячого садку.
• Пограйте з дитиною та з домашніми іграшками в дитячий садок. Нехай іграшка знайде собі друзів і через неї спробуйте вирішити проблеми, що виникають у дитини, орієнтуйте гру на позитивні результати.

Пам'ятайте, що на звикання дитини до дитячого садку може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили і можливості та плани. Краще, якщо на цей період у родини буде можливість підлаштуватися до особливостей адаптації вашого малюка

***

Начало посещения ребёнком детского сада является новым этапом в его жизни, поэтому лучше подготовиться к нему заранее. Критерием благополучного психологического и физического состояния ребёнка является его успешная адаптация. В том случае, когда ребёнок не справляется с задачей адаптации к новым условиям, мы можем наблюдать симптомы трудной адаптации. К ним относятся:

·  нарушение положительного эмоционального состояния ребёнка;

·  ребёнок много плачет, стремится к эмоциональному контакту с взрослыми или, напротив, раздражённо отказывается от него;

·  ребёнок испытывает сложности с установлением контакта с другими детьми;

·  нарушение аппетита;

·  нарушение сна;

·  болезненно протекает разлука с родными;

·  снижается общая активность;

·  общее подавленное состояние.

Однако в силах родителей предотвратить подобные последствия посещения детского сада.

1. В первую очередь взрослые должны выбрать сад, который произведёт на них благоприятное впечатление, познакомиться с педагогами-воспитателями.

2. Приблизительно за месяц можно начинать подготавливать ребенка психологически - рассказать про то, что такое детский сад, кто туда ходит, что там происходит, желательно, как можно чаще гулять около него, чтобы малыш привыкал к территории. Родитель может поделиться с ребёнком собственными положительными воспоминаниями о пребывании в саду. Однако одновременно с этим нужно не перестараться - не стоит слишком часто акцентировать внимание на предстоящем событии, что может вызвать у ребенка страх и неуверенность в собственных силах.

3. Можно поиграть с ребёнком в игру «Детский сад». Роль малыша может выполнять или он сам или какая-нибудь игрушка. Покажите ему в игре, как можно познакомиться со сверстниками, как вступить в игру. Пусть в игре соблюдается ритм детсадовской жизни: куклы будут завтракать, делать зарядку, гулять, обедать, ложиться спать… Полезно продолжать игру и тогда, когда малыш начнет ходить в садик. В игре вам будет проще проследить, какие проблемы и трудности он испытывает, помочь ему справиться с ними.

4. В том случае, если детский сад находится побли­зости от дома, в будущем детском коллективе у ребенка наверняка найдутся знакомые дети. Именно с ними он и будет общаться в первые несколько дней — до тех пор, пока не найдет себе новых друзей. В том случае, если группу не посещает ни один ребенок, который был бы знаком вашему малышу, лучше заранее познакомить его с кем-нибудь из ребят. Это поможет ему быстрее наладить общение в коллективе.

5. К режиму детского сада необходимо подготовиться также заблаговременно - обычно детей приводят к 8-9 утра, а забирают в 6 вечера, тихий час - с 13 до 15. Далеко не все дети привыкли вставать в 7 утра, поэтому перестраиваться под новый лад нужно начинать как минимум за 2-3 месяца. Отправляться ко сну лучше в 21.00.

6. В первые несколько дней ни в коем случае не следует оставлять ребенка более чем на 2-3 часа. Наблюдая за его реакцией, можно постепенно увеличивать время пребывания в детском саду. Рекомендации психологов следующие - около недели забирать ребенка из садика до дневного сна, далее (при нормальном состоянии малыша) около недели - сразу после полдника, а уже потом можно оставлять на дневную прогулку. Как правило, в первые дни дети устают как психологически, так и физически, поэтому при возможности хорошо устраивать "разгрузочные от садика" дни - один-два дня в неделю оставаться с ним дома.

6. Еда в детском саду отличается от домашней, поэтому родителям стоит заблаговременно подготовить ребёнка, приучая его к обычной и здоровой пище - супам, кашам, салатам и т.д. Если Ваш ребёнок не отличается хорошим аппетитом, стоит заранее поговорить с воспитателем – ни в коем случае не следует насильно заставлять ребёнка есть.

7. Стоит заранее приучать ребёнка к самостоятельности и навыкам самообслуживания. Совсем маленьким детям помогают одеться воспитатели, в более старшем возрасте ребенок должен уже кое-что уметь и сам. Безусловно, навыки самостоятельности прививаются не сразу. Однако в привычной домашней обстановке ребенку будет гораздо проще научиться надевать колготки, застегивать пуговицы и т.д.

8. Собираясь в детский сад, можно и даже нужно разрешать ребенку брать с собой какие-либо игрушки, чтобы он привнёс туда «частичку» родного дома. Пусть игрушка ходит с ребенком в детский сад «ежедневно» и знакомится там с другими игрушками. Расспрашивайте ребёнка, что с игрушкой происходило, кто с ней дружил, кто обижал, не было ли ей грустно (детям легче говорить о своих чувствах от имени игрушки).

9. Во время прощания с мамой часто ребенок начинает капризничать - держится всеми силами за маму, иногда даже громко кричит, рыдает и устраивает истерики. Нужно спокойно поцеловать малыша, помахать ему рукой и "передать" в надежные руки воспитателя (если он сам отказывается идти). Обычно дети, особенно ясельного возраста, плачут минут 5-10 и успокаиваются. Оставляя ребенка, главное — не исчезать внезапно. Ребенок должен видеть, что мама уходит и потом придет. Нужно подробно объяснить ребенку, что он будет сейчас делать: «Ты сейчас поиграешь, покушаешь, поспишь, а я пока схожу в магазин, куплю тебе что-нибудь вкусное. Потом ты проснешься, а я уже за тобой пришла».

10. В первые несколько дней ребенок чувствует себя в детском саду скованно. Постоянное сдерживание эмоций может привести к нервному срыву, поэтому в период адаптации ребенку просто необходимо «выпускать» эмоции в привычной домашней обстановке, не вызывающей скованности. Не ругайте его за то, что он слишком громко кричит или быстро бегает — это ему необходимо.

11. Когда ребенок находится вне детского сада, родителям нужно стараться посвящать ему как можно больше времени - гулять, играть, разговаривать.

12. Будьте в контакте с воспитателями – интересуйтесь поведением ребёнка в саду, его отношениями с взрослыми и сверстниками, обсуждайте возникающие проблемы.

Відповідно до періодизації, яка прийнята у вітчизняній психології, дошкільним дитинством вважається період від 3 до 7 років. Передують йому період дитинства (від народження до 1-го року) і раннього віку (від 1-го до 3-х років).

У зв’язку з тим, що система дошкільної освіти часто включає і ясельні групи, які відвідують діти 2-2,5 років, є необхідність зупинитись на особливостях розвитку дітей відповідного віку.

Найважливішим психічним новоутворенням раннього віку є мовлення і наочно-дійове мислення. Свідченням переходу від періоду дитинства до періоду раннього дитинства є розуміння призначення і способів використання предмета або речі. Засвоєння предметних дій відбувається трьома етапами.

1.     У результаті безпосереднього навчання або наслідування дій дорослого  встановлюється зв’язок між предметом та його призначенням.

2.     Засвоєння функціональної ролі предмета, використання його суто за призначенням.

3.     На базі знань про призначення предмета відбувається його використання для інших цілей.

Для того. Щоб предметна (наочна) діяльність носила розвивальний характер, необхідне освоєння дитиною різноманітних дій з одним і тим самим предметом. Тому предметно-розвивальне середовище, що оточує дитину, не повинно перевантажуватися великою кількістю іграшок.

Успішне оволодіння предметною діяльністю є підставою для розвитку ігрової і продуктивної (малювання, ліплення, конструювання) діяльності.

У цей період життя у дитини відбувається інтенсивне формування активного мовлення, яке здійснюється в процесі спільної з дорослим діяльності. Тому дуже важливо стимулювати в дитини не тільки розуміння мови дорослого, але й заохочувати її до активного мовлення та висловлювання своїх бажань.

Є одна відома психологічна казка про хлопчика, який не говорив до 5 років. Батьки просто з ніг збилися, водили його до лікарів, екстрасенсів, - але їхні зусилля залишалися марними. І ось одного разу, коли вся родина сіла обідати, дитина виразно вимовила: «Мені нічим їсти!». В будинку – переполох, мати знепритомніла, батько не тямить себе від щастя. Коли ейфорія минула, у дитини запитали, чому вона мовчала увесь цей час. Малюк цілком резонно відповів: «А навіщо мені було говорити? Ви й так за мене все говорили…»

У міру розвитку слухання і розуміння повідомлень, що виходять за межі безпосередньої ситуації, дитина використовує мовлення як засіб пізнання дійсності, а батьки – як спосіб регуляції її поведінки та діяльності.

Сприйняття дитини цього віку носить мимовільний характер, тому що дитина може виділити в предметі лише його яскраво виражені ознаки, які часто є другорядними.

Розвиток сприйняття відбувається на базі зовні орієнтованої дії – (за формою, розміром, кольором) під час безпосереднього зіставлення і порівняння предметів.

Для дітей цього віку найкориснішими є самонавчальні (автодидактичні) іграшки: піраміди, укладки, конструктори тощо. Дитину необхідно знайомити з колірним спектром, еталонами форми (основні геометричні фігури). Малюк у віці 2-3 років здатний розрізнять:

-         п’ять форм (коло, квадрат, трикутник, прямокутних, овал);

-         вісім кольорів (червоний, жовтий, синій, зелений, білий, чорний, фіолетовий, оранжевий).

Основний спосіб пізнання дитиною навколишнього світу – метод проб і помилок, тому діти дуже люблять розбирати іграшки.

Найважливішою здатністю, яка формується до 3 років, стає здатність дитини ставити яку-небудь мету в іграх і поведінці.

У зв’язку з тим, що увага, сприйняття і пам’ять дитини мимовільні, вона не може раптово припинити діяльність або виконувати відразу декілька дій.

Впізнати і запам’ятати вона може тільки те, що їй сподобалося або просто запам’яталося само собою.

У цьому віці діти дуже сприйнятливі до емоційного стану оточуючих, схильні до так званого «ефекту зараження»: якщо одна дитина почне весело скакати по групі, то поряд з нею будуть, як мінімум, ще три «конячки». Активний прояв позитивних та негативних емоцій залежить від фізичного комфорту або його відсутності (шарф може «кусатися», а колготки «мокритися»).

Одним з умов упевненості і спокою дитини є систематичність, ритмічність і повторюваність її життя, тобто чітке дотримання режиму.

Основними рисами дитини 2-3 років є відвертість, чесність і щирість. Вона просто не вміє приховувати свої симпатії або антипатії до когось або чогось. Почуття дитини нестійкі та суперечливі, а настрій схильний до частих змін.

Розвиток самосвідомості і виділення (відокремлення) образу «Я» стимулюють розвиток особливості й індивідуальності. Малюк починає чітко усвідомлювати, хто він і який він. Внутрішній світ дитини наповнюється суперечностями: вона прагне самостійності і в той же час не може впоратися з завданнями без допомоги дорослого, дитина любить рідних, вони для неї дуже значущі, але вона сердиться на них через обмеження її свободи.

До оточуючих у дитини формується власна внутрішня позиція, яка характеризується усвідомленням своєї поведінки та інтересом до світу дорослих.

Агресивність і невтомність малюків у цьому віці виявляється в постійній готовності до діяльності. Дитина вже вміє пишатися своїми успіхами й критично оцінювати результати своєї праці. У неї формується здатність до цілепокладання: чіткіше уявити результат, порівняти його зі зразком, визначити відмінності.

У цьому віці дитина вміє сприймати предмет, не обстежуючи його. Таке сприймання предмета додає дитині здатності повніше відображати навколишню дійсність.

На базі наочно-дієвого мислення до чотирьох років у дитини має сформуватися наочно-образне мислення. Іншими словами, відбувається поступове перенесення дій дитини з конкретного предмета на всі інші.

Як і в ранньому віці, в три-чотири роки у дитини переважає: відтворююча уява, тобто дитина здатна лише відтворювати образи, запозичені з казок і розповідей дорослих. Великого значення в розвитку уяви діти набувають досвід і знання дитини, її кругозір. Для дітей цього віку характерне змішування елементів, змішування реального і казкового. Фантастичні образи, що виникають у малюка, емоційно насичені і реальні для нього.

Пам’ять дошкільника 3-4 років мимовільна, характеризується образністю. його діяльності більше притаманне пізнавання, запам’ятовування. Добре запам’ятовується тільки те, що було безпосередньо пов’язане з його діяльністю, було цікавим і емоційно забарвленим. Все, що запам’яталось, зберігається надовго.

Дитина не здатна тривалий час утримувати свою увагу на якомусь одному предметі, вона швидко переключається з однієї діяльності на іншу.

В емоційній сфері – ті ж тенденції, що й на попередньому етапі. Характерні різкі перепади настрою. Емоційний стан дитини залежить від фізичного комфорту. На настрій починають впливати стосунки з однолітками та дорослими. Тому характеристики, які дитина дає іншим людям дуже суб’єктивні. Проте емоційно здоровому дошкільнику властивий оптимізм.

У 3-4 роки діти починають засвоювати правила стосунків в групі однолітків, а потім паралельно ще й контролюються дорослими.

Більш широке використання мови як засобу спілкування стимулює розширення кругозору дитини, відкриттю нею нових граней навколишнього світу. Тепер дитину починає цікавити не явище як таке, а причини і наслідки його виникнення. Тому головним запитанням для дітей чотирьох років стає запитання «чому?».

 Дитина розвивається, стає фізично витривалішою, що стимулює розвиток витривалості психологічної. Знижується втомлюваність, фон настрою вирівнюється, стає стабільнішим, менше схильним до перепадів.

У цьому віці одноліток для дитини набуває більшого значення, і тому з ним цікаво. Дитина прагне партнерства в іграх, їй вже не цікава гра «поруч». Складаються переваги за статевою ознакою. Ігрові об’єднання стають більш-менш стійкими.

Потреба в нових знаннях, враженнях і відчуттях, що активно розвиваються, виявляється в допитливості і зацікавленості дитини, дозволяє їй виходити за межі того, що безпосередньо відбувається. Іншими словами, дитина з допомогою словесного опису може уявити те, чого ніколи не бачила. Великим кроком уперед є розвиток здатності до висновків, що є свідченням відриву мислення від безпосередньої ситуації.

Зберігається залежність уваги від емоційної насиченості та інтересу до навколишнього середовища, але розвивається стійкість і можливість довільного переключення. Зменшується чутливість до фізичного дискомфорту.

Продовжує активно розвиватися фантазування, в процесі якого дитина включає себе і своїх близьких до ланцюга найнеймовірніших подій. Грамотне використання дорослими цих можливостей дитини сприятиме її етичному і пізнавальному розвиткові. Необхідно обговорювати з дитиною фантазії, включатися в них, пропонувати повороти сюжетної лінії, давати етичні оцінки вчинкам героїв.

Слід звернути увагу на те, що у віці 4-х років недоліки у вихованні дитини сприяють негативним проявам, які поступово вкорінюються і стають стійкими негативними рисами характеру.

Все більший інтерес дитина п’яти років спрямовує на сферу взаємостосунків між людьми. Оцінки дорослого піддаються критичному аналізу і порівнянню з власними. Під впливом цих оцінок уявлення дитини про Я-реальне і Я-ідеальне диференціюються чіткіше.

До цього періоду життя у дитини накопичується достатньо великий багаж знань, який інтенсивно поповнюється. Дитина прагне поділитися своїми знаннями і враженнями з однолітками, що сприяє появі пізнавальної мотивації в спілкуванні. З іншого боки широкий кругозір дитини може бути чинником, що позитивно впливає на її успіх серед однолітків.

Відбувається подальший розвиток пізнавальної сфери особистості дитини- дошкільника.

Розвиток довільності і вольових якостей дозволяє дитині цілеспрямовано долати певні труднощі, специфічні для дошкільника. Також розвивається супідрядність мотивів (наприклад, дитина може відмовитися від галасливої гри під час відпочинку дорослих).

З’являється інтерес до математики і читання, користуючись розвиненою уявою, дитина може розв’язувати прості геометричні задачі.

Дитина вже може запам’ятовувати вибіркову інформацію цілеспрямовано. Окрім комунікативної функції мовлення в неї розвивається плануюча функція, тобто дитина вчиться послідовно і логічно вибудовувати свою діяльність, розповідати про неї. Розвивається самоінструктаж, який . допомагає дитині заздалегідь зосередитися на майбутній діяльності.

Старший дошкільник здатний розрізняти весь спектр емоцій, у нього з’являються усталені почуття і стосунки. Формуються „вищі почуття”: інтелектуальні (цікавість, допитливість, почуття гумору, здивування), моральні (почуття гордості, сорому, дружби), естетичні (почутгя прекрасного та героїчного).

На фоні емоційної залежності від оцінок дорослого у дитини розвивається прагнення до визнання, яке відображується в прагненні отримати схвалення і похвалу, довести свою значущість.

Досить часто в цьому віці у дітей з’являється така риса, як брехливість, тобто цілеспрямоване спотворення істини. Розвитку цієї риси сприяє порушення дитячо- батьківських відносин, коли дорослий надмірною суворістю або негативним ставленням блокує розвиток у дитини позитивного самовідчуття, упевненості у своїх силах. І щоб не втратити довіри дорослого, а часто й захистити себе в його нападок, дитина починає придумувати виправдання своїм помилкам, перекладати свою провину на інших.

Етичний розвиток старшого дошкільника багато в чому залежить від ступеня участі в ньому дорослого, оскільки саме під час спілкування з дорослим дитина вивчає, осмислює та інтерпретує етичні норми і правила. Формуванню у дитини звички до етичної поведінки сприяють створення проблемних навчальних ситуацій і включення в них дитини у повсякденному жигті.

Емоційний розвиток у дошкільному віці

Емоційний розвиток дошкільника пов’язано насамперед з появою у нього нових інтересів, мотивів і потреб. Найважливішим зміною у мотиваційній сфері виступає виникнення громадських мотивів, вже не обумовлених досягненням вузькоособистих утилітарних цілей. Тому інтенсивно починають розвиватися соціальні емоції і моральні почуття, в преддошкольном віці відсутні або спостерігалися в зародковому стані. До змін в емоційній сфері призводить встановлення ієрархії мотивів. Виділення основного мотиву, якому підпорядкована ціла система інших, стимулює сталі й глибокі переживання. Причому вони належать не до найближчих, миттєвим, а досить віддаленим результатам діяльності. Тобто емоційні переживання тепер викликаються не тим фактом, який безпосередньо сприймається, а глибоким внутрішнім змістом, який цей факт набуває у зв’язку з провідним мотивом діяльності дитини. Почуття втрачають ситуативність, стають більш глибокими за смисловим змістом, виникають у відповідь на передбачувані уявні обставини. У дошкільника формується емоційне передбачення, яке змушує його переживати з приводу можливих результатів діяльності, передбачити реакцію інших людей на його вчинки. Тому роль емоцій у діяльності дитини істотно змінюється. Якщо раніше дитина відчував радість від того, що отримав бажаний результат, то тепер він радіє тому, що може цей результат отримати. Якщо раніше він виконував моральну норму, щоб заслужити позитивну оцінку, то тепер він її виконує, передбачаючи, як зрадіють оточуючі його вчинку.
          Поступово дошкільник починає передбачити не тільки інтелектуальні, але й емоційні результати своєї діяльності. Припускаючи, як зрадіє мама, він робить їй подарунок, відмовляючись від привабливою гри. Саме в дошкільному віці дитина освоює вищі форми експресії — вираження почуттів за допомогою інтонації, міміки, пантоміміки, що допомагає йому зрозуміти переживання іншої людини, «відкрити» їх для себе.
          Таким чином, з одного боку, розвиток емоцій обумовлено появою нових мотивів та їх супідрядність, а з іншого — емоційне передбачення забезпечує це супідрядність.
           Зміни в емоційній сфері пов’язані з розвитком не тільки мотиваційної, а й пізнавальної сфери особистості, самосвідомості. Включення промови в емоційні процеси забезпечує їх інтелектуалізацію, коли вони стають більш усвідомленими, узагальненими. Перші спроби стримати свої почуття, наприклад зовнішні їх прояви — сльози, можна помітити у дитини в 3-4 роки. Хоча маляті це ще погано вдається. Старший дошкільник до певної міри починає управляти вираженням емоцій, впливаючи на себе за допомогою слова.
Наведемо приклад.
Дорослий змащує Максиму Д. (5 років 10 міс.) Подряпину йодом. Хлопчик відвертається, морщиться і щільно стискає губи. Дорослий: Максим, тобі боляче? Максим: Чоловіки не плачуть!
        Підкреслимо, що дошкільнята насилу стримують емоції, пов’язані з органічними потребами. Голод, спрага змушують їх діяти імпульсивно.
У дошкільному віці розвиток спілкування з дорослими і однолітками, поява форм колективної діяльності і, головним чином, сюжетно-рольової гри призводять до подальшого розвитку симпатії, співчуття, формуванню товариства. Інтенсивно розвиваються вищі почуття: моральні, естетичні, пізнавальні.
        Джерелом гуманних почуттів виступають стосунки з близькими людьми. На попередніх етапах дитинства, проявляючи доброзичливість, увагу, турботу, любов, дорослий заклав потужний фундамент для становлення моральних почуттів.
Якщо в ранньому дитинстві дитина частіше був об’єктом почуттів з боку дорослого, то дошкільник перетворюється на суб’єкт емоційних відносин, сам співпереживаючи іншим людям. Практичне оволодіння нормами поведінки також є джерелом розвитку моральних почуттів. Переживання тепер викликаються громадської санкцією, думкою дитячого суспільства. Досвід таких переживань узагальнюється у формі моральних почуттів. Якщо молодші дошкільнята дають оцінку вчинку з точки зору його безпосереднього значення для оточуючих людей («Маленьких не можна ображати, а то вони можуть впасти»), то старші — узагальнену («Маленьких не можна ображати, тому що вони слабкіше. Їм треба допомагати, ми ж старше »). У цьому віці моральні оцінки вчинків з зовнішніх вимог стають власними оцінками дитини і включаються в переживання ним відносин до певних вчинків або дій.
        Потужним чинником розвитку гуманних почуттів є і сюжетно-рольова гра. Рольові дії і взаємини допомагають дошкільнику зрозуміти іншого, врахувати його положення, настрій, бажання. Коли діти переходять від простого відтворення дій і зовнішнього характеру взаємовідносин до передачі їх емоційно-виразного змісту, вони вчаться розділяти переживання інших.
У трудовій діяльності, спрямованої на досягнення результату, корисного для оточуючих, виникають нові емоційні переживання: радість від загального успіху, співчуття зусиллям товаришів, задоволення від хорошого виконання своїх обов’язків, невдоволення від своєї поганої роботи.
На основі знайомства дітей з працею дорослих формується любов і повагу до нього. А позитивне ставлення до праці дошкільнята переносять і на власну діяльність (Я. З. Неверович).
          Співпереживання сверстнику багато в чому залежить від ситуації і позиції дитини. В умовах гострого особистого суперництва емоції захльостують дошкільника, різко зростає кількість негативних експресії на адресу ровесника. Дитина не наводить ніяких аргументів проти однолітка, а просто (в мові) висловлює своє ставлення до нього, співпереживання товаришеві різко знижується.
Пасивне спостереження за діяльністю однолітка викликає у дошкільника двоякі переживання. Якщо він упевнений у своїх силах, то радіє успіхам іншого, а якщо не впевнений, то відчуває заздрість.
Коли діти змагаються один з одним, реально оцінюючи свої можливості, порівнюючи себе з товаришем, то прагнення до особистого успіху, визнанню власних достоїнств і досягнень збільшує силу експресій до найвищого рівня. У групових змаганнях ж головним стрижнем служать інтереси групи, а успіх чи невдачу ділять всі разом, сила і кількість негативних експресій знижується, адже на загальному тлі групи особисті успіхи і невдачі менш помітні.
Найбільш яскраві позитивні емоції дитина відчуває в ситуації порівняння себе з позитивним літературним героєм, активно йому співпереживаючи. Таке порівняння дошкільник проводить лише подумки і з упевненістю, що в подібній ситуації вчинив би так само. Тому негативні емоції на адресу персонажа відсутні.
Симпатія у дошкільника стає більш дієвою, проявляючись як бажання допомогти, поспівчувати, поділитися..
Симпатія і співчуття спонукають дитину до звершення перших моральних вчинків. Навіть 4-5-річна дитина виконує моральні норми, виявляючи почуття обов’язку насамперед по відношенню до тих, кому симпатизує і співчуває. Дослідження Р. Ібрагімової дозволило простежити, як розвивається почуття боргу протягом дошкільного віку.
Перші більш-менш складні прояви почуття боргу виникають у дітей 4-5 років. Тепер на базі життєвого досвіду і початкових моральних уявлень у дитини зароджується моральна свідомість, він здатний розуміти сенс пред’являються йому вимог і відносити їх до своїх вчинків і дій, а також до дій і вчинків інших.
Дитина переживає радість, задоволення при здійсненні їм гідних вчинків і засмучення, обурення, невдоволення, коли він сам або інші порушують загальноприйняті вимоги, здійснюють негідні вчинки. Пережиті почуття викликаються не тільки оцінкою дорослих, а й оцінним ставленням самої дитини до своїх і чужих вчинків. Такі почуття він відчуває при вчиненні дій і вчинків по відношенню до людей, з якими він знаходиться в безпосередньому спілкуванні, живить прихильність, симпатію, співчуття, але самі ці почуття неглибокі і нестійкі. У 5-7 років почуття обов’язку виникає у дитини по відношенню до багатьох дорослих і однолітків, дошкільник починає відчувати це почуття і по відношенню до малюків.
Найбільш яскраво почуття обов’язку проявляється в 6-7 років. Дитина усвідомлює необхідність і обов’язковість правил суспільної поведінки і підпорядковує їм свої вчинки. Зростає здатність до самооцінки. Порушення правил, негідні вчинки викликають незручність, провину, збентеження, занепокоєння.

До 7 років почуття обов’язку не грунтується тільки на уподобання та поширюється на більш широке коло людей, з якими дитина безпосередньо не взаємодіє. Переживання досить глибокі і зберігаються довго.
Розвиток товариства і дружби відбувається задовго до того, як діти починають усвідомлювати свої відносини з товаришами з точки зору моральних норм. У 5 років у хлопців переважає дружба черзі з багатьма дітьми, залежно від обставин. Широко поширена дружба відразу з декількома дітьми і нетривала індивідуальна дружба з багатьма по черзі. У 5-7 років дружба однієї дитини з багатьма дітьми зберігається, хоча парна дружба зустрічається частіше. Дружба невеликими підгрупами найчастіше народжується в грі на основі ігрових інтересів і схильностей, в тому числі і на основі інтелектуальних інтересів. Парна дружба характеризується глибокою симпатією. Малюки дружать тому, що вони разом грають (грати і дружити для них рівнозначно). Старші дошкільнята грають з тими, з ким дружать на основі симпатії та поваги.
Естетичні почуття дітей взаємопов’язані з моральними. Дитина схвалює прекрасне й добре, засуджує потворне і зле у житті, мистецтві, літературі. Особливості емоційного розвитку в дошкільному віці:
- Дитина освоює соціальні форми вираження почуттів;
- Змінюється роль емоцій у діяльності дитини, формується емоційне передбачення;
- Почуття стають більш усвідомленими, узагальненими, розумними, довільними, внеситуативно;
- Формуються вищі почуття — моральні, інтелектуальні, естетичні.

    Після періоду гармонійного зростання у перші роки дошкільного дитинства у шестирічок відбуваються якісні зміни у побудові тіла: воно набирає типово «шкільної форми». Тобто мова йде про формування у цьому віці первісних форм, характерних для чоловічої і жіночої конституції.

   Радикальні зміни відбуваються і в центральній нервовій системі. Збільшується маса мозку, який на кінець шостого року досягає 1 350 г, що становить 90% маси мозку дорослої людини. Розвиваються і його функції. Це виявляється у тому, що значно зростають порівняно з попередніми стадіями розвитку дитини сила і роль гальмівних процесів, зокрема, удосконалюється умовне і диференційоване гальмування. Ускладнюється і сама структура аналітико-синтетичної діяльності. Так, утворення нових нервових зв'язків відбувається за безпосередньою участю другої сигнальної системи, тобто в обох сигнальних системах одночасно. Завдяки цьому розширюється сфера впливу на розвиток діяльності дитини словесних подразників або сигналів.

   Нервова система дітей шостого року життя дуже вразлива, і тому для подальшого встановлення та закріплення врівноваженої взаємодії процесів збудження й гальмування потрібно подбати про раціональну зміну навантаження та спокою, напруження і розрядки в просі організації життєдіяльності старших дошкільників. Нормальний фізичний розвиток дитини має величезне значення для формування особистості. Однак психічний розвиток визначається не тільки ним, а здійснюється внаслідок активної взаємодії дитини з її найближчим соціальним середовищем.

   Соціальна ситуація розвитку дитини старшого дошкільного віку суттєво  змінюється  порівняно з  попередніми  роками  її  життя.  У зв'язку з необхідністю   підготовки до шкільного   навчання  зростають вимоги до дитини-дошкільника з боку дорослих як до суб'єкта  різних видів предметно-практичної діяльності  і спілкування. У рамках кожної вікової групи утворюється «дитяча спільність» (механізм  дії  якої  подібний  до  функціонування громадської думки), активно формує оцінне ставлення дитини до себе. При цьому оцінне ставлення членів дитячої групи до окремої дитини може не збігатися з оцінним ставленням до неї дорослих.

Збагачення індивідуального й суспільного досвіду дитини в процесі гри та інших видів діяльності, засвоєння нею під впливом цілеспрямованої педагогічної роботи правил і норм співжиття у колективі, загальнолюдських моральних цінностей як регуляторів соціально належної поведінки приводить наприкінці старшого дошкільного віку до ґрунтовних якісних змін у психіці дітей. Якщо дитина розвивається нормально, то зміни у її психіці стають передумовами формування шкільної зрілості.

Найбільш суттєві зміни, які охоплюють різні психічні сфери дітей старшого дошкільного віку — пізнавальну, вольову, емоційну — свідчать про те, що цей вік є переломним, багатим на такі новоутворення, які забезпечують перехід дитини до систематичного шкільного навчання.

   Коротко охарактеризуємо ці зміни.

1.  На шостому році життя дитини є уже достатньо усталеними і функціонально дієвими такі «внутрішні інстанції» підростаючої особистості, як її образ «я», самооцінка, самолюбство, рівень домагань, особистісні очікування та ін., які опосередковують будь-які види активності дитини й дають змогу їй діяти самостійно — «від імені власного «я». Поява цих інстанцій як регуляторів діяльності і поведінки є свідченням диференціації внутрішнього і зовнішнього боку особистості дитини і розвитку у неї здатності діяти довільно, згідно з поставленою метою, попри ситуативні афективно забарвлені спонуки, що відволікають від цієї мети.

2.  З названими фундаментальними новоутвореннями особистості старшого дошкільника органічно пов'язана його установка на досягнення бажаного результату в різних видах діяльності. Бажаний результат — це той, який відповідає рівню домагань дитини. Зазначена установка ґрунтується на одному з найважливіших новоутворень дошкільного дитинства (його другої половини) — супідрядності мотивів. Тобто діяльність старших дошкільників дедалі більше спонукається не окремими, ізольованими від інших мотивами, що не пов'язані одне з одним або навіть вступають між собою у конфлікт, а певною системою мотивів, де провідні, найбільш значущі для досягнення успіху в діяльності, набувають провідного значення і підкоряють собі більш часткові, ситуативні мотиви, які гальмують процес досягнення результату. Завдяки цьому й розвивається здатність дитини до морального вибору, що дає змогу їй діяти свідомо, самостійно, відповідно до суспільно значущих вимог.

3.  На основі зазначених змін формується довільність поведінки і нове ставлення дитини до себе, до своїх можливостей та вчинків. Оволодіння вмінням керувати собою, регулювати власні наміри, дії та вчинки виділяється як окреме завдання. Дитина вже більш-менш реально оцінює свої можливості щодо здійснення того чи іншого завдання: «можу», «не можу», «це у мене не вийде» і т. ін. Створюється відповідний ґрунт для усвідомлення дитиною своїх особистих властивостей, які формуються у неї в процесі різних видів діяльності і спілкування під впливом оцінного ставлення оточуючих.

4.  Розвиток взаємин дитини з дорослими та однолітками піднімається (порівняно з молодшим дошкільним віком) на якісно новий ступінь. У процесі комунікативної діяльності старших дошкільників формується одна з найспецифічніших людських властивостей — здатність до рефлексії. Ця здатність, полягає у тому, що дитина починає оцінювати себе з точки зору інших людей, вона навчається ніби збоку аналізувати свої дії, приймати рішення, враховуючи при цьому можливу реакцію на її дії партнерів по спілкуванню. Із здатністю до рефлексії пов'язане і таке новоутворення старшого дошкільного віку, як антиципація, тобто передбачення можливих дій та оцінок збоку інших, упередження тієї чи іншої ситуації.

5.  Описані новоутворення у сфері особистості за правильних умов виховання закономірно ведуть до позитивних зрушень у розвиткові всіх психічних процесів — сприймання, пам'яті, уяви, мислення та ін. Ці процеси у старшому дошкільному віці набирають довільного характеру, збагачуються за змістом та вдосконалюються за своїми регулятивними функціями. Так, істотним показником зрушень у розвиткові психічних процесів дитини старшого дошкільного віку є виникнення у неї первинних форм довільної уваги, завдяки чому дитина вже здатна підпорядковувати свою увагу вимогам     вихователя,    зосереджуватися,    керувати    своєю     психічною діяльністю.  Її сприймання предметів та явищ формується   як  відносно  самостійний   процес   (у  ранньому  дитинстві,   як  відомо,  сприймання   невіддільне   від   діяльності   дитини   з   предметами).   Старші дошкільники   виявляють   риси   більш   стійкого   і   цілеспрямованого сприймання,  ніж діти  молодшого дошкільного віку. У  їхнє сприймання дедалі більше включаються   другі сигнальні   зв'язки, які надають   йому   узагальнюючого   характеру,   тобто   сприймання   старших дошкільників стає категоріальним.

Діти цього віку здатні  вже до вибіркового й усвідомленого запам'ятовування. Отже, їхня пам'ять набуває якісно нових особливостей.   Серед   них   найголовніша - це довільність   процесів   запам’ятовування та відтворення. З цією особливістю органічно пов’язані і такі, як більша міцність пам'яті та її досить широкий обсяг, який значно збільшується під кінець дошкільного віку завдяки згромадженню дитиною життєвого досвіду.

   Істотні зміни відбуваються у розвитку мислення старшого дошкільника. Воно підноситься на новий ступінь розвитку. Це виявляється не тільки в умінні оперувати уявленнями, а й у збагаченні місту цих уявлень. Крім того, дитина стає здатною оперувати не лише поодинокими чуттєвими образами предметів, а й більш узагальненими уявленнями, в яких об'єднуються і поодинокі враження, і судження про ці предмети. Це означає, що мислення дитини відокремлюється від сприймання і водночас від практичної дії та і стає відносно самостійним процесом. Залишаючись ще переважно наочно-образним, воно поступово робиться словесним. Формування у другій половині дошкільного віку форм словесного (вербального)   мислення є надзвичайно важливим  у тому відношенні, що дитина готується до засвоєння розумових дій, характерних для шкільного навчання.

   У нерозривному зв'язку з розвитком мислення дитини здійснюється і її мовний розвиток. На кінець шостого року діти загалом засвоюють систему рідної мови. Формування нових взаємин з оточуючими — дорослими і однолітками, а також опанування нових видів діяльності веде до збагачення форм і функцій усного мовлення дитини. На цій основі здійснюється перехід від діалогічних форм мовлення до розгорнутих висловлювань, які нерідко набувають форми монологу. Центральною ланкою у розвиткові зв'язної мови є збагачення функцій внутрішнього мовлення. Внутрішнє мовлення починає функціонувати тоді, коли у дитини в умовах її практичної діяльності виникає проблемна ситуація, яку дитині треба осмислити, в цих випадках внутрішнє мовлення виконує функції планування, угадування, обмірковування з самим собою того, що треба зробити. Отже, опанування у старшому дошкільному віці зв'язної і виразної мови, засвоєння її граматичних структур, а також розвиток функцій внутрішнього мовлення виступають основними передумовами засвоєння писемної мови.

   Невіддільною від розвитку мислення і мови є уява дошкільників. Уява зароджується у надрах уявлень дитини про навколишню дійсність, але не зводиться до них. У своїй уяві дитина завжди ніби відривається від реальних подій. У молодших дошкільників уява ще не скеровується спеціальною метою уявити ті чи інші предмети, явища, події. Старші дошкільники здатні вже керувати процесом фантазування для досягнення певної мети. Завдяки цьому можна говорити про розвиток у старшому дошкільному віці не лише репродуктивної уяви, а й про зародження творчих форм уяви. У зв'язку з формуванням внутрішнього світу дитини, її образу «я», самооцінки та інших новоутворень з'являється також особливий вид уяви — мрія, що знаходить свій вияв у створенні образів бажаного для дитини майбутнього.

   Психічні процеси не тільки виявляються, але й формуються у різних специфічно дитячих видах діяльності. Провідною діяльністю залишається гра. Зміст її дедалі більш інтелектуальний, відповідає рівню розумового розвитку старших дошкільників. У цьому змісті відображаються суспільні події, що їх починають усвідомлювати діти, етичні правила, якими регулюються взаємини між людьми, різні фантастичні сюжети. Змінюється і мотивація ігор. Серед ігрових мотивів значне місце посідають пізнавальні інтереси, потреба в порівнянні себе в якомусь відношенні з однолітками, у співробітництві з ними, самооцінка та ін.

   За умови правильного виховання дітей звичною для них стає побутова праця. Більшість старших дошкільників починає усвідомлювати суспільну користь своєї праці як допомогу дорослим чи іншим дітям. При цьому діти вже здатні без зовнішнього контролю виконувати роботу з самообслуговування.

   Формується вибіркове, оцінне ставлення дитини до тих видів діяльності, які найбільшою мірою сприяють досягненню нею успіхів,  тобто  є суб'єктивно значущими. Завдяки  включенню старших дошкільників у різні види діяльності відповідно до їхніх схильностей та інтересів досягається не тільки значний виховний ефект, а й створюються позитивні передумови для розвитку здібностей підростаючої особистості —  як загальних, так і спеціальних.

1.     Будь ласка, запам’ятайте, що основними психологічними причинами виникнення труднощів адаптаційного періоду є такі:

·        недостатній досвід спілкування з дорослими і однолітками;

·        недорозвиненість мовлення;

·        «неділовий» (надмірно емоційний) характер спілкування з дитиною у сім’ї;

·        не сформованість звички виконувати вимоги дорослих та дотримуватися певних правил поведінки;

·        побоювання, недовіра до школи внаслідок неправильної орієнтації з боку батьків.

2.     Добре, якщо Ви зацікавите доньку чи сина школою, викличете бажання навчатися там. Для цього намагайтеся заздалегідь визначитися, яку саме школу відвідуватиме Ваша дитина. Під час прогулянок покажіть їй споруду школи. Розкажіть про життя учнів.

3.     Дитині значно легше буде пристосуватися до умов школи, якщо в сім’ї вона оволодіє певними необхідними навичками самостійності:

·        складати підручники, зошити та шкільне приладдя в портфель (бажано привчити дитину робити це заздалегідь, звечора);

·        самостійно  та охайно складати одяг для уроків фізичної культури;

·        впорядковувати свій письмовий стіл та ігровий куточок;

·        самостійно вести шкільний щоденник.

4.     Важливо навчити дитину ввічливого спілкування з незнайомими людьми. Знаходячись поза домівкою, можна знайти безліч ситуацій для «вправляння» у спілкуванні.

5.     З начну увагу приділяйте розвитку мовлення дитини, зокрема діалогічного. Частіше розмовляйте з дітьми, обговорюйте побутові «проблеми», привчайте висловлювати власну думку, міркування. Учіть правильно розгорнуто відповідати на поставлені запитання, а також правильно формулювати запитання до інших людей. Ширше використовуйте мовні ігри –їх Вас навчать самі діти, лише покажіть, що Ви хочете погратися з ними.

6.     Будьте вимогливими до дитини.

7.     У жодному разі не виявляйте у присутності дитини своїх переживань щодо того, як їй буде у школі, сумнівів, чи доброю до неї буде перша вчителька, побоювань з приводу того, чи буде дитина успішною у навчанні. Навпаки, демонструйте радість з приводу майбутнього вступу дитини до школи, впевненість у тому, що на неї чекають доброзичливі вчителі, цікаві знання, приємні товариші.

Завжди пам’ятайте: самопочуття дитини та успішність її адаптації до школи значною мірою залежить від Вас, шановні батьки!

1.  Навчіть вашу дитину говорити «Ні» будь-якому дорослому, якщо вона відчує від нього небезпеку.

2.  Навчить свою дитину голосно кричати «Це не моя мама!», якщо хтось спробує схопити її. Це приверне увагу оточуючих і відлякує злочинця.

3.  Навчить вашу дитину повідомляти вас, куди вона йде, коли збирається повернутись і телефонувати, якщо несподівано плани поміняються.

4.  Старайтеся САМІ забирати дитину з дитячого саду або школи. Якщо за нею прийде хтось інший, попередьте про це заздалегідь вихователя або шкільного вчителя.

5.  Придумайте пароль для вашої дитини і навчіть  її ніколи не сідати в машину до  незнайомої людини і нікуди не вирушати з нею, якщо вона не знає пароль.

6.  Переконайте дитину в тому, що гуляти в компанії друзів набагато небезпечніше, ніж самій, особливо в пізній час. Злочинця завжди притягують діти, які гуляють самотньо.

7.  Якщо ваша дитина виїжджає за кордон, їй необхідно мати при собі закордонний паспорт. Усі документи, необхідні для оформлення паспорта, батьки САМИ (нікому не доручаючи) повинні представити в паспортно-візовий відділ.

1.  Будьте прикладом. Погрози чи побиття, психічний тиск, образи і тому побідне рідко покращують ситуацію. Ваша дитина бере за зразок Вашу поведінку і вчитиметься у Вас, як справлятися з гнівом без застосування сили. Установіть межу. Обмеження вчать самодисципліни та вмінню контролювати взаємні емоції без насильства.

2.  Станьте частим відвідувачем школи. Якщо у Вашої дитини виникли проблеми, що викликають у неї депресію і призводять до виникнення низької самооцінки, ідіть до школи – З`ЯСУЙТЕ ПРИЧИНУ! Персонал школи зобов’язаний допомагати дітям учитися і досягати успіху.

3.  Якщо ви не захисник своєї дитини, то хто ж ви? Якщо дитина відчуває себе невдахою, це може виражатися в насильницьких діях з її боку: бійках, знищенні майна, жорстокості, навіть самознищенні.

4.  Говорить з дітьми про  насильство, яке показують по телевізору, а не просто вимикайте телевізор. Поясніть їм, що здебільшого насильство, яке показують в фільмах, - це продукт, створений для того, щоб розважати, збуджувати, тримати глядача в напрузі, це зовсім не означає, що таку модель поведінки потрібно застосовувати в своєму житті.

5.  Не можна недооцінювати важливість слів «Я тебе люблю!». Діти будь-якого віку потребують схвалення, поцілунків батьків, обіймів, дружніх поплескувань по плечу. Вони хочуть чути: «Я горджуся тобою!».

6.  Не прикидайтеся, що ви не бачите те, що бачите, і н е знаєте те, що ви знаєте.

7.  Говорить зі своїми дітьми про насильство. Заохочуйте їх бажання говорити з Вами про свої страхи, про свій гнів і печаль. Спостерігайте, як Ваші діти спілкуються. Якщо ж дитина піддалася насильству, постарайтеся чинити опір бажанню засудити або виправдати те, що сталося. Скористайтеся часом, щоб з’ясувати обставини, потім вирішите, як Ви зможете своєю підтримкою запобігти подальшому насильству.